Жива історія української мовиВід першого слова — далі

МОВА.

яка робить
нас нами.

Вона зберігає голоси тих, хто був до нас.
І дає слова тим, хто буде після.

Почати читати

Абетка близькості

свої · країна · мрії

Дві крапки. Цілий світ між ними.

Не застигла спадщина. Щоденне продовження.Гортайте вниз

Почнімо з близького

Є слова, які ми не просто розуміємо. Ми впізнаємо в них себе.

мамо · дім · любити · воля

Інтонація близької людини. Назва рідного міста. Жарт, який не перекласти дослівно. Мова починається там, де досвід знаходить своє звучання.

історія триває

Звідки береться мова01 / витоки

У неї немає
дня народження.

Мови не з’являються за один день. Вони змінюються разом із людьми.

Українська виросла з праслов’янського мовного простору. У місцевих говорах століттями накопичувалися власні риси вимови, словника й граматики.

Найдавніші тексти Русі вже зберігають сліди цього живого мовлення — хоча книжна традиція ще була переважно церковнослов’янською.

Спільне корінняПраслов’янська

Поступові зміниМісцеві говори

Власний голосУкраїнська

Століття, які чути досі

Слово проходить
крізь час.

Вісімнадцять моментів.
Одна історія, що триває.

до VI — XVII століття

Перш ніж стати книжкою

Говірки, рукописи, перші друкарні. Мова поступово набуває власних рис.

01до VI ст.

Спільний початок

Слов’янські говори ще утворюють великий мовний простір.

Майбутні українська, білоруська, польська, чеська та інші слов’янські мови не народжуються готовими. Вони поступово виростають із діалектного різноманіття.

02VI–XI ст.

Власні риси

У середньому Подніпров’ї накопичуються ознаки протоукраїнських говорів.

Змінюється система голосних і приголосних, вимова дедалі виразніше відрізняється від сусідніх діалектів. Це не одна дата народження, а тривалий процес.

03XI–XIV ст.

Мова Русі

Книжне церковнослов’янське письмо зустрічається з місцевим живим мовленням.

У рукописах з’являються українські фонетичні та лексичні риси. Письмо було книжним, але переписувачі чули довкола іншу, живу мову.

04XIV–XVI ст.

Мова урядування

Руська писемна мова працює в канцеляріях Великого князівства Литовського.

Нею укладають грамоти, судові й адміністративні документи. Розмовні українські та білоруські елементи входять у ділову традицію.

051556–1561

Пересопницьке Євангеліє

Священний текст наближають до мови, яку розуміють люди.

Рукопис поєднав книжну традицію з виразними рисами живої української. Сьогодні на ньому присягають президенти України.

06XVI–XVII ст.

Друкарні й школи

Острог, Львів і Київ стають центрами книжної культури.

Букварі, словники, полемічна література й братські школи розширюють простір письма. Поруч співіснують церковнослов’янська, руська, латина, польська та жива українська.

XVII століття — 1917 рік

Право на власне слово

Жива мова входить у літературу — і мусить відстоювати своє місце в публічному житті.

07XVII–XVIII ст.

Козацьке бароко

Літописи, проповіді, драми й пісні творять багатомовний культурний світ.

Книжна українська вбирає церковнослов’янські, польські, латинські й народні елементи. Усне мовлення тим часом розвивається власним шляхом.

081798

«Енеїда»

Іван Котляревський друкує твір, що вибухає енергією живої мови.

Не перше українське слово в історії, а символ нового літературного етапу: народне мовлення доводить, що здатне на великий сюжет, гумор і стиль.

091818

Перша друкована граматика

Олексій Павловський описує особливості живої української мови.

Сам факт граматичного опису важливий: те, що імперська оптика називала “наріччям”, постає впорядкованою мовною системою.

101840–1860-ті

Шевченко і кулішівка

Література й новий фонетичний правопис зближують письмо з вимовою.

Поезія Шевченка підносить українську до масштабу національного голосу. Кулішівка 1856 року стає основою подальшого сучасного письма.

111863 / 1876

Заборонити голос

Валуєвський циркуляр та Емський указ атакують друк і публічне звучання.

Забороняють значну частину видань, переклади, театр, читання, тексти до музики та ввезення книжок. Але мова продовжує жити в родинах і культурі.

121905–1917

Повернення до друку

Після послаблення цензури виникають українські газети, видавництва й товариства.

Мова знову виборює публічний простір. Розгортається дискусія про норму, термінологію, освіту й майбутню державність.

III

1917 рік — дотепер

Голос, який не зник

Державність, репресії, повернення. Від мови спротиву — до всіх сфер сучасного життя.

131917–1921

Мова держави

Українська революція переводить мову з культурної програми в державні інституції.

Нею працюють уряд, освіта, військо, дипломатія. 1920 року Академія наук ухвалює перший академічний правопис.

141923–1928

Українізація і правопис

Освіта, преса, театр, наука й міста швидко переходять на українську.

Харківський правопис 1928 року узгоджує наддніпрянську й західноукраїнську традиції. Словники творять модерну мову науки та міста.

151933

Злам

Правопис оголошують “націоналістичним”, а мовознавців репресують.

Норми примусово наближають до російських, літеру «ґ» вилучають. Разом із правописом нищать людей, які будували модерну українську культуру.

161960–1980-ті

Мова під тиском

Формальний статус не захищає від звуження в освіті, науці, місті та медіа.

Українська виживає в літературі, пісні, дисидентському русі, родинному мовленні та самвидаві — часто ціною особистої небезпеки.

171989 / 1996

Державний статус

1989 року українська отримує статус державної в УРСР.

У 1996-му стаття 10 Конституції незалежної України закріплює: державною мовою України є українська.

182019 →

Повний спектр

Закон визначає українську мовою публічного життя й гарантує умови для її опанування.

Сьогодні вона розвиває термінологію, цифрові сервіси, освіту, кіно, музику й науку. Історія мови триває не в архіві, а в щоденному виборі мовців.

Після всіх спроб змусити її замовкнути

ВОНАЗВУЧИТЬ.

Коли звужували простір друку — залишалася пісня. Коли витісняли з установ — залишався дім. Мову передавали далі, бо нею було кому говорити.

Як вона влаштована02 / звучання

Відчуйте
різницю.

33 літери — лише початок.
Характер мови живе в її звуках, формах і способах звертатися одне до одного.

Ї01

Свій знак

Літера «ї» позначає поєднання [й] та [і]: їжа, країна, мрії.

їжа · країна · мрії

Ґ02

Повернений звук

Ґанок, ґрунт, ґудзик. Літера зникла з радянського правопису 1933 року й повернулася 1990-го.

ґанок · ґрунт · ґудзик

О!03

Живе звертання

Друже, сестро, земле, Україно — кличний відмінок граматично наближає співрозмовника.

друже · сестро · Україно

↝04

Майбутнє в слові

Писатиму, читатимеш, говоритимемо: майбутній час може вміститися в одну форму.

читатиму · писатимеш

У/В05

Ритм фрази

У Києві — в Одесі. Чергування у/в та і/й допомагає мовленню текти легше.

у Києві · в Одесі

ДЖ06

Цілісний звук

Джміль і дзвін починаються зі злитих приголосних, які вимовляються як одна звукова подія.

джміль · дзвін

Граматика в русі03 / форма

Один корінь.
Шість намірів.

Зміна кількох літер переносить дію в інший час, змінює особу або перетворює розповідь на запрошення.

Оберіть відтінок значення

спільний корінь частина, що змінюється

Говорити — означає бути почутими.

Неозначена форма

Дію названо, але ще не вказано, хто її виконує і коли.

Не все зберігається на папері.Дещо — у голосі.

голос → пам’ять → продовженняПередай далі.

Мова й культура

Те, що
передається.

01 / голос

Колискова

Перш ніж дитина зрозуміє слова, вона відчує ритм, мелодію й близькість. Мова входить у життя через голос.

02 / пам’ять

Пісня і дума

Усна традиція зберігає історії, образи й давні слова. Вони живуть доти, доки їх хтось переповідає.

03 / продовження

Жива розмова

Прислів’я, родинні вислови, жарти й нові пісні. Культура триває, коли до успадкованого додають своє.

Єдність у різноманітті04 / місцеві голоси

Одна мова.
Багато інтонацій.

Літературна норма допомагає порозумітися. Діалекти зберігають місцеву пам’ять, слова й особливий ритм мовлення.

Північне наріччя

поліські говори

давні звукові риси, своя мелодика

Південно-західне

волинські, подільські, гуцульські, бойківські, лемківські та інші

велике лексичне й фонетичне різноманіття

Південно-східне

середньонаддніпрянські, слобожанські, степові

основа літературної норми — передусім полтавсько-київські говори

Мова як вибір05 / люди

Українську
обирають.

Походження не визначає, якою мовою людина створить найважливіше. Ці шестеро прийшли до української різними шляхами.

«Народні оповідання» · 1857

Орловщина · письменниця

Марко Вовчок

Марія Вілінська народилася в Російській імперії поза Україною, вивчила українську й уже 1857 року видала «Народні оповідання» — книжку, якою захоплювалися Шевченко й Куліш.

Поезія та переклади

Німецьке походження · поет

Юрій Клен

Освальд Бургардт, син німецьких колоністів, обрав українську для поезії. Став одним із неокласиків і перекладав Шекспіра, німецьких, французьких та англійських авторів.

«Минають дні…» · 1921

Династія Габсбургів · поет

Василь Вишиваний

Австрійський ерцгерцог Вільгельм Габсбург вивчив українську, взяв українське ім’я і 1921 року видав у Відні збірку поезій «Минають дні…».

Мовознавство та сходознавство

Кримськотатарсько-білоруський рід · учений

Агатангел Кримський

Поліглот і сходознавець присвятив українській мові фундаментальні дослідження та став одним із засновників Української академії наук.

Українська поезія англійською

Лондон · поетка й перекладачка

Віра Річ

Британка відкрила англомовному читачеві Шевченка, Франка, Лесю Українку, Стуса й десятки інших авторів — не переказом, а уважним поетичним перекладом.

Дослідження та збереження пам’яті

Оклахома · історик

Джеймс Мейс

Американець із черокійським корінням вільно володів українською, досліджував Голодомор, викладав у Києві й став частиною українського інтелектуального життя.

Архівні світлини: Марко Вовчок, Юрій Клен, Василь Вишиваний, Агатангел Кримський — суспільне надбання. Віра Річ — Віталій Радчук, 2006, ліцензія GFDL 1.2 або пізніша. Джеймс Мейс — Український інститут національної пам’яті, ліцензія CC BY-SA 3.0. Оформлення: чорно-біле відтворення та кадрування за силуетом; оригінальні світлини збережено.

Українська у світі

Вдома.
Далеко.
Українською.

Мова подорожує з людьми. Звучить у родинах і школах, університетах і медіа, культурних центрах і цифрових спільнотах.

Європа, обидві Америки, Австралія, Азія — це не однакова мовна карта, але спільний простір зв’язку.